ПРОФЕССИОНАЛЬНО-ПРИКЛАДНАЯ ФИЗИЧЕСКАЯ ПОДГОТОВКА

Задачи профессионально-прикладной физической подготовки учащихся:

   - совершенствование физических, волевых и других качеств применительно к требованиям избранной профессии;

  - обучение прикладным для нашего вида труда двигательным умениям и навыкам, преимущественно требуемым в связи с особыми условиями профессиональной деятельности;

  - повышение функциональной устойчивости и приспособления организма учащихся к неблагоприятному воздействию факторов специфических условий труда ( гиподинамии, вынужденной рабочей позы со статистическим напряжением, высокой или низкой температуры воздуха, укачиванию и пр.);

  - сообщение учащимся знаний, необходимых для успешного применения приобретенных умений, навыков и качеств в будущей трудовой деятельности.

   Пути реализации профессионально-прикладной физической подготовки

   Профессионально- прикладная физическая подготовка (ППФП) учащихся профтехучилищ должна осуществляться в различных формах. Ее основной формой является урок по физическому воспитанию ( комплексный или специализированный). Комплексные уроки могут быть двух типов:

 а) включать в свое содержание средства общей профессионально-прикладной физической подготовки;

 б) включать только средства ППФП из различных ее разделов. При использовании в занятиях средств ОФП и отдельных прикладных упражнений, последние должны быть тесно связаны с остальным содержанием материала. Например, упражнения, повышающие вестибулярную устойчивость организма, целесообразно предусмотреть при прохождении раздела программы по гимнастике.

  Специализированные уроки имеют более узкую, избирательную направленность – или совершенствованию отдельных профессионально важных качеств. Однонаправленность таких занятий позволяет обеспечить значительные воздействия на отдельные функциональные системы организма с тем, чтобы получить наибольший эффект в их развитии. В занятиях, отличающихся предельной интенсивностью нагрузки, предусматривают расширенную подготовительную и заключительную части.

 Кроме указанной формы занятий по ППФП следует широко использовать:

  спортивно-прикладные соревнования  соревнования по преодолению специализированных полос препятствий на время, прохождению дистанций на местности по азимуту на время, прохождение участка воздушной переправы, подниманию гирь и др.);

 утренние физические упражнения ( специализированная зарядка), включающие упражнения гигиенического и профессионально- прикладного характера ( продолжительностью до 20-30 мин. ежедневно);

 самостоятельные занятия учащихся по выполнению учебных заданий преподавателя. Учебные задания могут быть общими (для всей группы) и индивидуальными – для учащихся, у которых выявлен низкий уровень развития тех или иных физических качеств и двигательных навыков.

 занятия в режиме дня  водная гимнастика, физкульт минутка, физкультпауза.

 Система учебных занятий разрабатывается преподавателями училищ и должна предусматривать преимущественно упражнения для совершенствования профессионально-важных физических качеств. В учебные заведения целесообразно включать, наряду с другими, упражнения на специальных тренажерах, дающий высокий тренировочный эффект. Тренажеры могут быть установлены в зале и других помещениях училища, общежития.

  Организацию самостоятельной работы по ППФП следует начинать с разъяснения учащимся ее значения для успешного освоения специальности, повышения профессиональной работоспособности, внедрения средств физической культуры в их быт.

  Необходимо соблюдать следующие методические требования: систематическая проверка исполнения заданий учащимися, проведение педагогического контроля, и самоконтроля за динамикой специальной физической подготовленности, постепенность повышения тренировочных нагрузок и систематичность их выполнения.

  Следует также предусматривать меры по закаливанию организма учащихся к воздействию метеорологических факторов, специфических для условий данной профессиональной деятельности ( систематическое проведение занятий в холодное время года на открытом воздухе, внедрение в быт учащихся закаливающих средств и др.).

   В реализации задач профессионально-прикладной физической подготовки большое значение имеет система массовой физкультурной и спортивной работы, ориентированная на профиль профтехучилища. Эта система должна быть в своей основе традиционной в каждом училище и постоянно совершенствоваться, включать формы работы по профессионально- прикладным видам спорта (занятия в секциях, соревнования между учебными группами и на первенство училища по этим видам и др.).

  В разделе программы по профессионально-прикладной физической подготовке должны быть отражены особенности видов трудовой деятельности по массовым рабочим профессиям и рекомендованы основные средства и контрольные нормативы.

Ультразвукові ванни

Аналіз причин відмов виробів електроніки показує, що їх четверта частина припадає на частку поганої якості очищення поверхонь. Миючими речовинами в електроніці завжди були органічні розчинники. Ручне очищення приводило до значної кількості браку, травматизму, викидів парів розчинників в атмосферу і забруднення навколишнього середовища. Загальновідомий основний недолік спиртів: їх пожежо-і вибухонебезпечність. Хлоровані вуглеводні токсичні, мають канцерогенну, мутагенну дію і вимагають утилізації відходів методом поховання. Хладони руйнують озоновий шар і посилюють парниковий ефект. Тому актуальна проблема створення нових безпечних миючих композицій, екологічно безпечних технологічних процесів і обладнання для очищення виробів.

Альтернатива органічних розчинників і хладону - це ультразвукове (УЗ) очищення у водних розчинах поверхнево активних речовин (ПАР).

Принцип дії ультразвукових ванн заснований на застосуванні ультразвукових коливань (понад 16 кГц), що представляють собою пружні хвилі, які розповсюджуються в рідинах і твердих тілах.

У сучасних ультразвукових ваннах джерело коливань жорстко закріплене за межами судини, завдяки чому сама ванна стає резонансним тілом, а коливання знаходиться в ній рідини мають однакову інтенсивність у всьому обсязі. Рідиною найчастіше служить вода або готовий препарат, що діє як розчинник жирів, знищувач іржі і т. д. (в залежності від виконуваних робіт). Виріб занурюють у ванну в вільному підвішеному стані або на спеціальних пристроях (підвісні решітки, кошики тощо) так, щоб воно постійно омивалось рідиною і піддавалося впливу ультразвукових коливань. Під впливом ультразвукових коливань високої інтенсивності частинки рідини здійснюють зворотно-поступальні рухи на частоті генератора. Виникають дуже великі прискорення, і на кордоні "рідина - очищуваний виріб" рідина з величезною силою "розбивається" об поверхню очищуваного виробу і збиває з нього частинки бруду. Потім рідина настільки стрімко "відтягується" з поверхні виробу, що утворюється вакуум, в який і всмоктуються частинки бруду. Цей фізичний процес називається "кавітація". Такий інтенсивний рух розчину у ванні посилює розподіл, роздрібнення і емульгування частинок бруду в рідині. Примітно, що навіть самі вузькі поглиблення і отвори очищуваного вироби повністю очищаються від бруду.

Кавітація (від лат.- порожнеча) - утворення в рідині порожнин (кавітаційних бульбашок, або каверн), заповнених парою.

Захлопування кавітаційних газових порожнин супроводжується утворенням ударних мікрохвиль, тиск в яких може досягати (1-5) • 108 Па. Такі мікроудари руйнують не тільки оксидні плівки і забруднення на оброблюваної поверхні виробів, але і певною мірою змінюють морфологію поверхні. Виникаючі мікро-і макропотокі сприяють видаленню забруднень і прискоренню процесу очищення мікрорельєфних поверхонь. Обумовлені кавітацією динамічні та теплові ефекти інтенсифікують процес видалення забруднень з поверхонь деталей і виробів під дією УЗ-поля. Використання робочих частот в діапазоні 80-120 кГц забезпечує неруйнівне очищення і видалення забруднень розміром до 1 мкм з мікрорельєфним поверхонь.

Для видалення стійких забруднень з поверхонь виробів необхідно створити спрямовані акустичні течії в рідкому середовищі і забезпечити рівномірність кавітаційного поля в ультразвуковій ванні.

Перелічимо переваги ультразвукового очищення:

- абсолютна очищення місць, де інші способи неможливі або неефективні (дрібні отвори, поглиблення, тріщини, пори, сопла, деталі різних фільтрів і т.д.);

- можливість очищення складних виробів без їх розбору на складові частини;

- екологічно чиста технологія: дозволяє замінити агресивні та легкозаймисті мийні розчини безпечними та екологічно нешкідливими;

- в меншій мірі застосовується ручна праця, заощаджується час, знижуються витрати;

- процес очищення механізується і автоматизується.

Крім того, ультразвук є каталізатором багатьох фізичних процесів і хімічних реакцій.

Основною перевагою УЗ-очищення перед іншими відомими методами видалення забруднень є висока продуктивність, що поєднується з хорошою якістю очищення виробів від будь-яких поверхневих плівок. Розвиток технології УЗ-очищення і знежирення поверхонь виробів за останні десятиліття показало, що найбільш продуктивний груповий спосіб обробки дрібних виробів, покладених в касети або кошики. Для забезпечення високої якості очищення необхідно створити спрямовані акустичні течії і забезпечити рівномірність розподілу інтенсивності УЗ-поля в об'ємі рідини. KOD: 45769094

Ультразвукове зварювання

Ультразвукове зварювання використовується в електроніці через те що відповідає таким вимогам як: міцність з'єднання повинна бути близька до міцності з'єднувальних елементів мікросхем; з'єднання повинно мати мінімальний омічний опір; основні параметри процесу з'єднання (температура нагріву, питомий тиск і тривалість витримки) повинні бути мінімально можливими, з тим щоб не пошкоджувалися елементи схеми; виконувати з'єднання матеріалів різноманітних поєднань і типорозмірів; після з'єднання не повинно залишатися матеріалів, що викликають корозію; якість з'єднань повинно контролюватися простими і надійними методами.

Ультразвукове зварювання використовується при збиранні та монтажу ВІС. Збирання мається на увазі механічне та (або) електричне приєднання кристалів напівпровідникових ІМС до підкладки з вивідними рамками і до підкладок інших типів, а також приєднання до ІМС дротяних виводів для зовнішніх (по відношенню до ІМС) зв'язків.

Іншим прикладом використання ультразвукових технологій є збирання без корпусних ІМС на полімідних носіях з алюмінієвими виводами, яке детальніше буде розглянуте згодом.

Зараз розглянемо використання ультразвукового зварювання при збиранні та монтажу ВІС.

В залежності від матеріалів виводу і контактної площадки, а також конструктивного виконання ІМС застосовують такі види мікрозварювання: імпульсну, термокомпресійну, ультразвукову, лазерну та інші.

Для з'єднання золота з алюмініем, а також двох алюмінієвих деталей застосовують ультразвукову (УЗ) зварювання (рис.1). При підключенні обмотки збудження до УЗ генератору електричні коливання за допомогою магнітострикційного перетворювача трансформуються в поздовжні механічні коливання, які за допомогою хвилеводу-концентратора 4 посилюються по амплітуді до 0,5 ÷ 2,0 мкм і через інструмент передаються деталям. 

У матеріалі деталей, що з'єднуються виникає складний напружений стан, що приводить до деформації в зоні дій інструменту, де одночасно за рахунок тертя виділяється тепло. Наявна на поверхні алюмінію плівка оксиду при впливі ультразвуку руйнується, оголюючи чисті поверхні, які і з'єднуються між собою. Основні параметри УЗ зварювання: частота 60 ÷ 80 кГц, тиск 20 ÷ 450 Н/мм2. Амплітуда коливань 0,5 ÷ 2 мкм. Зварювальні деталі повинні бути чистими, не мати грубих дефектів. Інтенсифікації процесу УЗ зварювання сприяє непрямий імпульсний нагрів інструменту (комбінована зварювання). При цьому підвищується міцність з'єднання при меншій деформації виводів, можна з'єднувати між собою важко зварювальні деталі. Недоліком УЗ зварювання є необхідність високої пластичності матеріалу провідника, так як його відносна деформація в місці зварювання звичайно становить 40 ÷ 60%.

Застосування УЗ мікрозварювання дозволяє здійснювати приєднання алюмінієвих балкових виводів. Однак при використанні зварювального інструменту для одночасного приєднання всіх виводів ВІС внаслідок різної товщини і не площинності поверхні комутаційної плати спостерігається нестабільність міцнісних властивостей мікрозварюваних сполук. Крім того, такі сполуки мають низьку ремонтопридатність, так як при заміні кристала ВІС повторна сварка здійснюється на вже використаної контактної майданчику комутаційної плати, що різко знижує надійність мікросварного з'єднання.

Ультразвукове зварювання здійснюється при підведенні до зварюваних деталей енергії механічних коливань ультразвукової частоти з одночасним додатком навантаження (рис. 2).

Суть методу ультразвукового зварювання полягає у виникненні тертя на поверхні розділу між сполучними тілами. Передача енергії від магнітострикційного перетворювача здійснюється за допомогою зварювальної голки, яка притискає провідник до контактного майданчику. Ультразвукову зварку можна порівняти з явищем захоплення і заїдання між двома притиснутими один до одного незмащеними поверхнями. Магнітострикційні перетворювач передає вібрацію на голку так, щоб вона вібрувала паралельно поверхні.

Ультразвукове мікрозварювання і комбіновані способи зварювання успішно використовуються при виготовленні гібридних схем, транзисторів і інтегральних схем. В мікроелектроніці використовуються наступні способи ультразвукового та комбінованого мікрозварювання: зварювання поздовжніми і поздовжньо-поперечними коливаннями; зварювання крутильними коливаннями; зварювання з непрямим імпульсним нагріванням; термокомпрессія з ультразвуком.

Основними параметрами процесу при ультразвуковому мікрозварюванні є амплітуда коливань, робочого торця, інструменту, яка залежить від електричної потужності перетворювача і конструктивного виконання коливальної системи; зусилля стиснення зварюваних елементів; тривалість включення ультразвукових коливань. При комбінованому методі зварювання (УЗЗНН) регульованими параметрами також є температура нагріву інструменту або виробу, час відносного зміщення імпульсу ультразвуку та нагрівання. Процес ультразвукового мікрозварювання поздовжніми і поздовжньо-поперечними коливаннями характеризується малими амплітудами коливань (1 -10 мкм) і відносно великими питомими тисками (0,5-1 σc зварюваного матеріалу).

Ультразвукове мікрозварювання застосовують для виконання монтажу гнучкими провідниками, приєднання кристала до корпусу, бездротового монтажу інтегральних схем методом «перевернутого кристала», приєднання плоских висновків до кремнієвим кристалам діодів.

Холодне зварювання здійснюється за рахунок пластичної деформації зварюваних деталей під дією тиску без додаткового підігріву. Для отримання високоякісного зварного з'єднання при холодному зварюванні необхідно забезпечити точну збірку і чистоту зварюваних поверхонь і необхідний ступінь деформації, що залежить від з'єднувальних металів (від 35% для поєднання золото + золото до 80% для поєднань мідь + мідь, мідь + ковар і ковар + ковар) В мікроелектроніці цей спосіб застосовується для герметизації металлостеклянном корпусів приладів.

Мікрозварювання тиском з утворенням евтектики полягає в нагріванні деталей до температури утворення евтектики з'єднуються матеріалів при одночасному стисканні і подачі коливань (при необхідності). Спосіб найбільш прийнятний для безпосереднього приєднання плоских золочених виводів до напівпровідникових кремнієвих кристалів, якщо потрібно порівняно велика площа контакту (0,2 - 2 мм²), при з'єднанні кристалів інтегральних схем з позолоченою поверхнею корпусу, при з'єднанні мідних пелюсткових виводів, покритих оловом, з позолоченими виступами на кристалі ІС.

Мікроплазмове зварювання є різновидом зварювання плавленням. Відмінна особливість процесу - створення іонізованого потоку інертного газу (суміш аргону з гелієм до 70%, з воднем до 10…15% або азотом). Розплавлення металу відбувається стислою дугою прямої дії і потоком щільної іонізованої плазми. Цей спосіб зварювання застосовується для герметизації корпусу приладів з ковара або нікелю товщиною 0,1 - 0,3 мм. При цьому сила струму становить 5 - 10 А, швидкість зварювання 15 – 150 м/ч.

Ультразвукове зварювання застосовується в тих випадках, коли небажано плавлення з'єднуваних частин, а також при зварюванні металів, які істотно відрізняються електро і теплопровідністю, при зварюванні металів з керамікою та склом. Для виконання монтажних з'єднань в мікросхемах застосовують ультразвукові генератори потужністю близько 100 вт на частоту ≈ 20 КГц з амплітудою коливання інструменту ≈ 10 мкм. Амплітуда коливань повинна бути спрямована вздовж осі зварюваного дроту для зниження ефекту прослизання. УЗ зварювання застосовна і для виконання з'єднань з склометаллевими емалевими плівками.

Результатом впливу ультразвукових коливань є три процеси: ріст площі контакту, руйнування окисних плівок і нагрівання металу в зоні зварювання. Розглянемо ці процеси докладніше.

З збільшенням тангенціальною навантаження починається збільшення площі контакту. В перерізах, паралельних площині контакту, з'являються напруги зсуву. В результаті кожен контактуючий елемент (мікровиступів поверхні) знаходиться в складному напруженому стані під дією нормальної та тангенціальною навантажень. Площа контакту, коли прикладена ультразвукова тангенціальна навантаження, зростає в кілька разів. Знакозмінна деформація, що викликається механічними коливаннями, призводить до появи великого числа плям торкання і до розростання їх у вузли схоплювання.

Механічні коливання ультразвукової частоти викликають тертя на поверхнях металів, що призводить до руйнування окисних плівок. Осколки плівок виштовхуються в зазори між мікровиступів.

Тертя призводить також до інтенсивного виділення тепла в зоні контакту. Під впливом цього тепла метал мікровиступів переходить в пластичний стан, що за наявності нормальних і тангенціальних зусиль викликає його текучість. Утворюється область схоплювання по всій площі під голкою зварювального інструменту. Частота ультразвукових коливань при зварюванні контактних зволікань з плівкою мікросхеми не вище 50 кГц. Амплітуда коливань голки становить не більше кількох мікрон, щоб не зруйнувати плівку контактної площадки. Однак для цього потрібно ретельно підтримувати обраний режим, що в виробничих умовах важко. Ультразвукову зварку найчастіше застосовують у лабораторних умовах.

Ультразвукове зварювання придатне для м'яких і пластичних металів: золота, алюмінію і мідно-марганцевого сплаву, але не для ніхрому і танталу. Основні труднощі ультразвукового зварювання полягають в регулюванні тиску, що притискає голку до контактного майданчику. Надмірний тиск розчавлює дротик вивода або викликає стирання плівки. Малий тиск не призводить до зварювання. Тому зручно використовувати для точного регулювання тиску пневматичну систему.

Поняття ультразвук. Застосування його у різних галузях

Ультразвук - пружні звукові коливання високої частоти. Людське вухо сприймає поширюються в середовищі пружні хвилі частотою приблизно до 16-20 кГц; коливання з більш високою частотою є ультразвук (за межею чутності). Зазвичай ультразвуковим діапазоном вважають смугу частот від 20 000 до мільярда Гц. Звукові коливання з більш високою частотою називають гіперзвуком. У рідинах і твердих тілах звукові коливання можуть досягати 1000 ГГц.

Поняття «ультразвук» придбало в даний час більш широкий зміст, ніж просто позначення високочастотної частини спектра акустичних хвиль. З ним пов'язані цілі області сучасної фізики, промислової технології, інформаційної та вимірювальної техніки, медицини та біології.

Частота надвисокочастотних ультразвукових хвиль, вживаних в промисловості і біології, лежить в діапазоні порядку декількох МГц. Фокусування таких пучків звичайно здійснюється за допомогою спеціальних звукових лінз і дзеркал. Ультразвуковий пучок з необхідними параметрами можна одержати за допомогою відповідного перетворювача. Найбільш поширені керамічні перетворювачі з титаніту барію. У тих випадках, коли основне значення має потужність ультразвукового пучка, звичайно використовуються механічні джерела ультразвуку. Спочатку всі ультразвукові хвилі одержували механічним шляхом (камертони, свистки, сирени).

У природі УЗ зустрічається як в якості компонентів багатьох природних шумів (в шумі вітру, водоспаду, дощу, в шумі гальки, перекочується морським прибоєм, в звуках, які супроводжують грозові розряди, і т. д.), так і серед звуків тваринного світу. Деякі тварини користуються ультразвуковими хвилями для виявлення перешкод, орієнтування в просторі.

Випромінювачі ультразвуку можна поділити на дві великі групи. До першої відносяться випромінювачі-генератори; коливання в них збуджуються через наявність перешкод на шляху постійного потоку - струменя газу або рідини. Друга група випромінювачів - електроакустичні перетворювачі, вони перетворять вже задані коливання електричної напруги або струму в механічне коливання твердого тіла, яке і випромінює в навколишнє середовище акустичні хвилі.

Широке поширення ультразвукових методів обумовлено появою нових надійних засобів випромінювання та прийому акустичних хвиль, з одного боку, забезпечили можливість істотного підвищення випромінюваної ультразвукової потужності та збільшення чутливості при прийомі слабких сигналів, а з іншого - дозволили просунути верхню межу діапазону випромінюваних і прийнятих хвиль в область гіперзвукових частот.

Хоча про існування ультразвука ученим було відомо давно, практичне використання його в науці, техніці і промисловості почалося порівняно недавно. Зараз ультразвук широко застосовується в різних галузях фізики, технології, хімії та медицини.

Ультразвук широко застосовуеться в медицині завдяки гарному поширенню ультразвуку в м'яких тканинах людини, її відносній нешкідливості порівняно з рентгенівськими променями і простотою використання в порівнянні з магнітно-резонансною томографією ультразвук широко застосовується для візуалізації стану внутрішніх органів людини. Також завдяки тому що ультразвук володіє такими властивостями як протизапальна, розсмоктуюча, спазмолітину він застосовується в медицині як лікувальний засіб.

За допомогою ультразвуку, магнітострикційний вібратор може просвердлити в металі отвір будь-якої форми. Ультразвукове долото цілком замінює фрезерний верстат. При цьому таке долото набагато простіше фрезерного верстата і обробляти ним металеві деталі дешевше і швидше, ніж фрезерним верстатом. Ультразвуком можна навіть робити гвинтову нарізку в металевих деталях, в склі, в рубіні, в алмазі.

Широко застосовується ультразвук для приготування однорідних сумішей (гомогенізації). Ще в 1927 році американські вчені Лімус і Вуд виявили, що якщо дві незмішувані рідини (наприклад, масло і воду) злити в одну мензурку і піддати опроміненню ультразвуком, то в мензурки утворюється емульсія, тобто дрібна суспензія масла у воді. Подібні емульсії відіграють велику роль в промисловості: це лаки, фарби, фармацевтичні вироби, косметика.

Здатність ультразвуку розривати оболонки клітин знайшла застосування в біологічних дослідженнях, наприклад, при необхідності відокремити клітину від ферментів. Інше застосування ультразвуку в біології пов'язане з його здатністю викликати мутації.

В лабораторіях і на виробництві застосовуються ультразвукові ванни для очищення лабораторного посуду і деталей від дрібних частинок. У ювелірній промисловості ювелірні вироби очищають від дрібних частинок полірувальної пасти в ультразвукових ваннах.

У рибної промисловості застосовують ультразвукову ехолокацію для виявлення косяків риб. Ультразвукові хвилі відбиваються від косяків риб і приходять в приймач ультразвука раніше, ніж ультразвукова хвиля, відбилася від дна.

Ультразвук добре поширюється в деяких матеріалах, що дозволяє використовувати його для ультразвукової дефектоскопії виробів з цих матеріалів. Останнім часом отримує розвиток напрямок ультразвукової мікроскопії, дозволяє досліджувати підповерхневий шар матеріалу з гарною роздільною здатністю.

Останнім часом ультразвук використовуеться в електроніці та мікроелектроніці для зварювання. Ультразвукове зварювання - зварювання тиском, що здійснюється при впливі ультразвукових коливань. Такий вид зварювання застосовується для з'єднання деталей, нагрівання яких утруднений, або при з'єднанні різнорідних металів або металів з міцними окисними плівками (алюміній, нержавіючі сталі, магнітопроводи з пермаллоя і т. п.). Так ультразвукова зварка застосовується при виробництві інтегральних мікросхем.

Мова і суспільство

    Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організму. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.

   Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо впливати на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою.

Природа, сутність, функції та будова мови ціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій половині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Така сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах Німеччини (Дрезденському і Котбуському) розмовляють 100 тис. осіб. Внаслідок зросійщення за роки панування тоталітарного комуністичного режиму в СРСР зникло понад 90 мов; деякі й нині перебувають на стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської групи в 1979 р. розмовляло лише декілька десятків людей старшого покоління в селах Лужиці, Піски, Кракольє і Межники Ленінградської області. Іжорською мовою фінської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого покоління (Кингисеппський і Ломоносовський райони Ленінградської області), хоч ця мова раніше мала писемність, її викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють З тис. осіб (Карелія, Ленінградська і Вологодська області), писемності не має, функції її обмежені побутовим спілкуванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні.

  У СІЛА зникло чимало індіанських мов.

Звуження функцій і відмирання мов спричиняється використанням нерідної мови в школах, вищих закладах освіти, масовим знищенням населення на завойованих територіях великих імперій, насильницьким виселенням корінних жителів із їхньої предковічної території та ін.

Мовна політика стосується і нормалізації літературної мови — вироблення та впровадження усних і писемних мовних норм (орфоепічних, орфографічних, у сфері слововживання), усталення термінології тощо.

Проблема взаємовідношення мови і суспільства охоплює й такі питання, як мова й народ; мова й особа (індивід); мова й класи та інші соціальні групи людей; мова, базис і надбудова.

    Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є основоположником сучасної української літературної мови. Однак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані потенції мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існує.

    Оскільки мова є загальнонародним явищем, вона не може бути класовою (про класовість мови говорив академік М.Я. Марр). Якщо б кожен клас у суспільстві користувався своєю мовою, то таке суспільство перестало б існувати, бо неможливо було б налагодити механізм його функціонування. Саме тому в будь-якому класовому суспільстві засобом спілкування між різними класами є єдина загальнонародна мова. Заперечуючи класовий характер мови, не можна заперечувати класовий підхід до використання мови. Він виявляється, по-перше, у використанні чужої ("престижної") мови в повсякденному житті вищих класів. Так, скажімо, російська буржуазія XVIII— XIX ст. користувалася французькою мовою (правильніше сказати "смесью французского с нижегородским", як дотепно зауважив Грибоедов); українська партійна номенклатура радянського періоду переходила на "панську" російську мову, таким чином дистанціюючись від "колхозного языка", як і частина сполонізованої верхівки в роки польського панування на західноукраїнських землях перейшла на польську мову, знехтувавши "хлопською мовою".

   По-друге, класовий підхід до використання мови полягає і в надмірному вживанні іншомовних слів, штучно створених мовних зворотів, у вимові слів на іноземний лад (згадайте мовні покручі двох дам з "Мертвих душ" М. Гоголя і Проні Прокопівни із "За двома зайцями" М. Старицького), тобто у виробленні соціального діалекту.

   По-третє, класовий підхід до використання мови полягає у виділенні певних слів і затемненні інших або їх усуненні з мовлення, часом навіть у вкладанні в слово іншого змісту, ніж воно має в загальнонародній мові.

Диференціацією суспільства зумовлена особлива мова декласованих елементів — жебраків, злодіїв, бомжів тощо. Це своєрідні засекречені таємні мови, створені з метою "зашифрування" від посторонніх передаваного повідомлення.

Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна диференціація мови. Існують різні професійні субмови (підмови), які, як правило, відрізняються відзагальнонародної мови лише спеціальними словами.

Стосовно взаємовідношення між мовою і такими соціальними поняттями, як базис (сукупність виробничих відносин, що становлять економічну структуру суспільства) і надбудова (сукупність політичних, юридичних, релігійних, філософських та інших поглядів, що характеризують певний базис), слід зазначити, що мова не змінюється зі зміною базису, як то характерно для надбудови. Отже, мова не належить до надбудовних явищ. Вона обслуговує різні базиси і різні надбудови, тоді як надбудовні явища (ідеологія, культура тощо) обслуговують лише один певний базис. Тому неправильним було поширене в марксистській філософії положення про те, що мова є формою національної культури. Культура, по-перше, належить до надбудовних явищ, які змінюються зі зміною базису (правда і тут є винятки: високохудожні твори мистецтва та літератури, створені ще в рабовласницькому суспільстві, і нині е дійовим засобом виховання високих моральних і духовних якостей людини), тоді як мова існує доти, доки існує певний етнос. По-друге, кожне суспільне явище має свою форму і зміст. Мають форму та зміст і культура, і мова. Формою вияву культури є живопис, опера, балет тощо, змістом культури є та інформація, яку вона несе. Формою мови є звукова оболонка слів, граматичні форми тощо, а змістом — семантика її одиниць.

   Більшість учених інтерпретують мову як явище соціальне. Таке трактування мови започаткували вже Дені Дідро (1713—1784), Ж.-Ж. Руссо (1712—1778), Мішель Бреаль (1832—1915), а згодом обґрунтували Поль Лафарг (1842— 1911), Антуан Мейє (1866—1936), Жозеф Вандрієс (1875— 1960), Фердинанд де Соссюр (1857—1913), Альбер Сеше (1870—1946), Ш. Баллі (1865—1947), яких вважають основоположниками соціологічного напряму в мовознавстві.

    Мова — явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може.

    Визнаючи суспільний характер мови, слід зазначити, що в мові є чимало такого, що пов'язує її з біологічними і психічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших приматів тільки людина має мовний ген, тобто природну схильність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих людей відображені їх психічні особливості, а в загальнонаціональній мові — психічний склад нації, її менталітет.

Функції мови, місце в житті людини

   Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.

   Комунікативна функція (від лат. communicatio "спілкування") — функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спектаклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам цілком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й міміка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими вони не були, замінити мови не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.

   Мислетворча функція мови — функція формування й формулювання думки.

Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку".

Природа, сутність, функції та будова мови Яка ж із названих двох функцій є головнішою? Одні вчені вважають, що найголовнішою функцією є комунікативна, інші — функція мислення. Обидві ці функції дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.

   Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточненням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов'язані такі конкретні функції: фатична (від гр. phatos "розказане"), тобто контак-тоустановлювальна; репрезентативна (від фр. representation "представництво") — функція позначення світу речей; емотивна — функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. expressio "вираження") — функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюн-тативна (від лат. voluntas "воля") — функція волевиявлення; прагматична (від гр. pragma "дія") — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетична (від гр. aisthetikos "такий, що стосується чуттєвого сприйняття") — функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна (від гр. meta "після, за, між"; у сучасній термінології вживається для позначення таких систем, які використовують для дослідження чи опису інших систем) — функція використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо).

   Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від лат. cognitus "знання, пізнання"), або гносеологічна (від гр. gnosis "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, й акумулятивна (від лат. accumulatio "нагромадження") функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено результати розумової діяльності людства, класифікований і систематизований весь навколишній світ. Мова навіть часто підказує людині, як чинити в тому чи іншому випадку, що, наприклад, засвідчують усталені мовні звороти — фразеологізми: Не знаючи броду, не лізь у воду; Сім раз відмір, один відріж тощо. Засвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, оберігає людину від зайвих помилок.Деякі часткові функції, наприклад, інформативна, або референтна (від лат. referens "такий, що повідомляє"), пов'язані з обидвома головними. Інформація спершу осмислюється (формується і формулюється), а відтак передається.

Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання здебільшого є багатофункціональним. У кінцевому результаті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати провідною.

  Функції мови не можна сплутувати з функціями мовних одиниць (фонем, морфем, лексем, речень), про які йтиметься у відповідних розділах.

Поняття мови і мовлення

   Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості.

  Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

  До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мовлення окремої людини, про мовлення молоді, усне побутове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.

Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюр наводив аналогію з шахами. Шахова дошка, шахові фігури та правила шахової гри — мова; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:

   1.  Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням (вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.

   2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літературна мова охоплює період від І. Котляревського до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та граматичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок. Мову можна порівняти з написаною композитором симфонією. Під час виконання симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково може "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму може бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.

Унікальність мовлення полягає у своєрідному використанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (випадкових) слів, словоформ, словосполучень тощо. Наприклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна скрипка стане породіллю. Українська мова словосполучення вагітна скрипка не допускає, однак в оказіональному поетичному мовленні І. Драча воно виявилося високохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтворити, а слухача почути її мелодійні звуки). Чи візьмемо єсенінське Отговорила роща золотая березовым веселым языком. У російські мові немає словосполучень роща отговорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі "порушення" мовних норм стають яскравим художнім засобом.

   3.  Мова — явище психічне, а мовлення — психофізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (акустичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

   4.  Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову.

Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне індивідуальному. Насправді і мова, і мовлення — явища соціальні, бо основна функція мови — бути засобом спілкування, і люди розмовляють (користуються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє вміння говорити, а щоб передати комусь якусь інформацію. Щоправда, мовлення має й індивідуальний аспект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди належить конкретним людям. Індивідуальність мовлення проступає у відборі мовних елементів, в улюблених синтаксичних конструкціях, у частотності вживання мовних засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях мовних норм тощо.

   З історичного погляду мовлення первинне, а мова вторинна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З погляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необхідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами.

Однак слід пам'ятати, що мова і мовлення тісно пов'язані між собою: мова не тільки породжує мовлення, стримує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюється, розвивається під його впливом. У мовленні з'являється нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.

Мовленнєву діяльність, а саме психічні закономірності породження та сприйняття мовлення, механізми, які керують цими процесами і забезпечують оволодіння мовою, а також мовну здатність людини в контексті її психічних та інтелектуальних здібностей вивчає психолінгвістика, яка виокремилася як лінгвістична дисципліна в середині XX ст.